За місяць : 1106
статей : 1008
| Рубрики : | Бібліографічна діяльність |
Бібліографічне посилання – сукупність бібліографічних відомостей про документ(и), який цитують, згадують або розглядають в основному тексті, необхідних і достатніх для його загальної характеристики, ідентифікування та пошуку; елемент бібліографічного апарату документа; вид приміток, які містять лише бібліографічні відомості.
Об’єктом Б. п. є всі види опублікованих і неопублікованих документів, їхні окремі складники або групи документів на будь-яких носіях інформації.
Б. п. застосовують у разі цитування й запозичення текстів, положень, формул, таблиць, ілюстрацій тощо. Посилання на джерела потрібні для дотримання принципів академічної доброчесності, поглибленого ознайомлення з темою, перевірки цитат, уникнення конфліктних ситуацій між авторами, звинувачень у плагіаті та крадіжках інтелектуальної власності.
Правила та особливості складання Б. п., їх розміщування у виданнях запроваджено в систему міжнародних стандартів ISO та національного стандарту ДСТУ 8302:2015 «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні вимоги та правила складання», який введено в дію з 1 липня 2016 р.
Елементи бібліографічного запису в Б. п. подають згідно з ДСТУ ГОСТ 7.80 і ДСТУ ГОСТ 7.1 з урахуванням таких особливостей:
- у заголовку бібліографічного запису подають відомості про одного, двох, трьох (за потреби – більше) авторів, при цьому їх не повторюють у відомостях про відповідальність (за навскісною рискою);
- після назви документа дозволено не зазначати загального позначення матеріалу («Текст», «Електронний ресурс», «Карти», «Ноти» і т. ін.); замість знака «крапка й тире» («. –»), який розділяє зони бібліографічного опису, рекомендовано застосовувати знак «крапка»;
- в аналітичному бібліографічному описі розділовий знак «дві навскісні риски» («//») можна замінювати крапкою, а відомості про назву документа, в якому розміщено складник, виділяти шрифтом (наприклад, курсивом); відомості, запозичені не з титульного аркуша документа, дозволено не брати у квадратні дужки;
- у складі вихідних даних дозволено не подавати найменування (ім'я) видавця;
- у складі відомостей про фізичну характеристику документа можна зазначати або його загальний обсяг, або номер сторінки, на якій зазначено об'єкт посилання;
- дозволено не наводити відомостей про серію та Міжнародний стандартний номер (ISBN, ISMN, ISSN).
Б. п. розрізняють залежно від складу (повноти) елементів бібліографічного запису, місця розташування в документі, повторності наведення та вмісту бібліографічних записів.
За складом (повнотою) елементів бібліографічного запису розрізняють повне Б. п., яке містить усі обов’язкові елементи, що використовують для загальної характеристики, ідентифікування й пошуку об`єкта посилання, та коротке, яке містить частину обов’язкових елементів, які використовують тільки для пошуку об’єкта посилання.
За місцем розташування в документі виокремлюють внутрішньотекстове, підрядкове, позатекстове Б. п.
Внутрішньотекстове Б. п. розміщують безпосередньо в тексті документа для зручнішого його читання, кращого сприйняття та заощадження місця у невеликих за обсягом документах. Його застосовують, коли значна частина посилань органічно введена в основний текст і посилання потрібне по ходу читання, подають в круглих дужках і наводять в кінці фрази, або в логічно потрібному місці.
Підрядкове Б. п. застосовують за умов, якщо безпосередньо в тексті документа його розмістити неможливо або небажано, щоб не переобтяжувати текст та не ускладнювати читання. Його розміщують в нижній частині сторінки складання, відмежовуючи від основного тексту горизонтальною рискою. Підрядкове Б. п. пов’язують із текстом за допомогою знака виноски – позначення у вигляді арабських цифр (порядкових номерів), літер чи астериска.
Підрядкове Б. п. можна наводити у повній або короткій формі. Коротку форму застосовують, якщо частину відомостей про джерело цитування подано в тексті. Якщо текст цитовано не за першоджерелом, то на початку підрядкового Б. п. наводять пояснювальні слова: «Наведено за:», «Цит. за:» («Цитовано за») і зазначають джерело, з якого запозичено текст.
У внутрішньотекстовому та підрядковому Б. п. на складник документа (статтю з журналу, збірника та ін.) дозволено зазначати бібліографічні відомості тільки про ідентифікувальний документ та номер сторінки.
Позатекстові Б. п. застосовують переважно в наукових виданнях у разі багаторазових посилань на одні й ті самі документи задля уникнення повторного подання однакових бібліографічних записів або через їхню велику кількість, або за браком місця для підрядкових посилань. Їх розміщують після основного тексту документа, глави, розділу тощо, оформлюють як перелік бібліографічних записів. Для зв’язку з текстом застосовують знаки виноски – порядкові номери арабськими цифрами. Нумерація може бути наскрізною, або обмеженою окремим розділом, главою і т. ін. Якщо у позатекстових Б. п. бібліографічні записи не нумеровано, в тексті (у квадратних дужках) після згадування подають відомості, що є достатніми для ідентифікування об'єкта посилання (ім'я автора, назва документа тощо).
Позатекстові Б. п. наводять, як правило, в порядку згадування цитованих документів у тексті, на відміну від бібліографічного списку, який добирають і групують за певною системою. Сукупність позатекстових Б. п., оформлених як перелік бібліографічних записів, не можна вважати бібліографічним списком (наприклад, списком використаної літератури) чи покажчиком, що мають самостійне значення як бібліографічні посібники.
За ознакою первинності або повторності згадування твору в тексті посилання бувають: первинні (бібліографічні відомості про твір наведено у виданні вперше); повторні (твір згадується двічі чи більше разів).
Повторне Б. п. наводять у скороченій формі за умови, що всі потрібні для ідентифікування та пошуку цього документа бібліографічні відомості зазначено у первинному посиланні на нього. У повторному Б. п. на документ, авторами якого є одна, дві або три особи, подають заголовок бібліографічного запису, основну назву та номер сторінки; якщо авторами документа є чотири та більше осіб, у посиланні на нього подають основну назву та номер сторінки. У разі повторного Б. п. на серіальний документ, яке подають безпосередньо за первинним бібліографічним посиланням, зазначають його основну назву, а також ті відомості, що відрізняються від відомостей у первинному посиланні – рік, номер, випуск, місяць, дата, а також номер сторінки.
Повторне Б. п. може бути внутрішньотекстовим, підрядковим і позатекстовим.
Якщо об’єктів посилання у тексті кілька, їх можна об’єднати в одне – комплексне Б. п. Комплексні посилання бувають внутрішньотекстовими, підрядковими, позатекстовими; можуть містити первинні та повторні посилання, їх відокремлюють одне від одного крапкою з комою.
Б. п. складають також на електронні ресурси загалом (електронні документи, бази даних, портали чи сайти, вебсторінки, форуми тощо) і на їхні складники (розділи та частини електронних документів, порталів, сайтів; публікації в електронних серіальних документах, повідомлення на форумах тощо) згідно з загальними правилами з урахуванням певних особливостей.
Джерелами інформації для складання Б. п. на електронний ресурс є титульний екран, основне меню, програма, головна сторінка сайта чи порталу, що містять відомості про автора, назву, відповідальність, перевидання (версію), місце та рік видання. За потреби використовують: етикетку на фізичному носієві електронного ресурсу, технічну та іншу супровідну документацію до нього або контейнер, коробку, конверт тощо (згідно з ДСТУ 7157). У примітці до бібліографічного посилання на електронний ресурс подають відомості, необхідні для пошуку та характеристики технічних специфікацій цього електронного ресурсу, в такій послідовності: системні вимоги; відомості про доступ; дата оновлення документа або його частини; електронна адреса; дата звернення до документа.
У підрядковому Б. п. на електронний ресурс віддаленого доступу за наявності в тексті бібліографічних відомостей, що його ідентифікують, дозволено зазначати тільки електронну адресу, використовуючи замість слів «Режим доступу» абревіатуру «URI» або «URL».
Б. п. на архівний документ складають за загальними правилами з урахуванням певних особливостей. У Б. п. наводять відомості, які дають можливість ідентифікувати його та визначити місцезнаходження в архіві, музеї, бібліотеці тощо. Пошукові дані архівного документа містять відомості про назву архіву; номер архівного фонду; номер опису; номер справи (одиниці зберігання) за описом; місцезнаходження об'єкта посилання (кількість аркушів загалом чи аркуш, на якому подано об'єкт посилання). Назву архіву подають у вигляді абревіатури чи скорочення, які прийнято в архівній галузі; розшифрування наводять у списку скорочень.
ДСТУ 8302:2015. Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання / Нац. стандарт України. – Вид. офіц. – [Уведено вперше ; чинний від 2016-07-01]. – Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 17 с.
Женченко М. Загальна і спеціальна бібліографія : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. / Марина Женченко. – Київ : Жнець, 2011. – 255 с. – Про бібліографічні посилання.: с. 167–171.
Міжнародні стилі цитування та посилання в наукових роботах : метод. рек. / автори-укладачі: О. Боженко, Ю. Корян, М. Федорець ; редколегія: В. С. Пашкова, О. В. Воскобойнікова-Гузєва, Я. Є. Сошинська, О. М. Бруй ; Наук.-техн. б-ка ім. Г. І. Денисенка НТУУ «КПІ ім. І. Сікорського» ; Українська бібліотечна асоціація. – Київ : УБА, 2016. – 117 с. https://ela.kpi.ua/handle/123456789/18681
_________________
Чуканова С. Оформлення списків джерел. Цитування та посилання. Короткі поради.